«Олексію, мені потрібна твоя допомога! — сказала Таня по телефону. — Ти можеш зі мною терміново одружитися?». Я був шокований. Але Таня пояснила.

Таня працювала у великій компанії, у фінансовому відділі. Працювала вже давно. Тані було 35 років, і вона жодного разу не була заміжня. Ні, вона цілком симпатична і господарська, навіть зі своєю двокімнатною квартирою. Проблема в тому, що Таня була «сірою мишкою». Занадто боязка, занадто невпевнена в собі, занадто тихий голос. У фінансовому відділі до неї ставилися з глузливою жалістю, там же одні жінки. І всі були заміжні. Аліна, перша красуня їх відділу, дама з глибоким вирізом, іноді говорила з уявним співчуттям: «Таню, ти б хоч нафарбувалася яскравіше, спідницю коротшу одягнула, мужики на таке відразу клюють». Але Таня ховалася за монітором і бурмотіла: «Жінку треба цінувати за інше …». Одного разу Аліна не витримала і розреготалася: «Ну припустимо. І за що тебе цінувати, а?»

Таня побігла в туалет, плакати.

Якось увечері вона йшла з роботи. Дві красуні на ресепшені глумливо перезирнулися. Таня почула, як одна каже іншій: «Це та сама, з фінансового, яка стара діва …»

Таня навіть здригнулася. «Стара діва»! Це звучало вже як остаточний вирок.

Таня дуже хотіла заміж. Вона навіть добре уявляла собі цього чоловіка: худий, іронічний, в окулярах. Ні, красеня і принца не треба. Який принц в 35 років? Хоч би когось. Можна і товстого насправді.

Раніше турботлива мама намагалася знайомити її з синами подруг, але тепер і вона вже махнула рукою на дочку. Хтось радив Тані йти на сайти знайомств. Вона і пішла, але перші ж два «кандидата» відразу поцікавилися розміром грудей. Інша б і відповіла гордовито, тим більше, що з цим розміром у Тані все було непогано. Але не Таня. Втомившись від самотності, Таня наважилася навіть на сміливий експеримент. Нафарбувалася яскравіше, як вимагала Аліна, і в суботу ввечері вирушила в модне кафе. До неї незабаром підійшов нетверезий дядько, оглянув і запитав: «Скільки?». Таня втекла.

Ми з Танею дружили, вона мені розповідала про свої безглузді пригоди, питала, як їй бути? Що я міг відповісти? Тільки якусь нісенітницю: треба бути сміливішою, розкутішою … «Не вмію я так», — зітхала Таня.

І ось одного разу, в кінці робочого дня, коли фінансові дами відзначали шампанським Восьме березня, сталося жахливе. Аліна, випивши три келихи поспіль, сказала Тані: «Тобі ж навіть квіти ніхто не подарує. Хочеш — візьми мої, шеф подарував». Таня, яка випила лише один келих, раптом відповіла: «Чому ніхто? У мене є наречений. Через два місяці весілля».

Це було як вибух. Аліна навіть впустила келих. А Таня посміхнулася: «Ну все, мені пора, з прийдешнім, дівчатка!»

І швидко пішла.

Так, винне шампанське. Таня збрехала. Ніякого нареченого у неї не було. Але тепер вона розуміла: зворотного шляху немає, їй треба терміново виходити заміж. Хоч за кого-небудь, аби не виглядати дурепою.

Так вона і зателефонувала мені. Я був розлучений, тобто цілком підходив. «Таня, мила, — відповів я. — Але у мене ж є дівчина. Вона це не зрозуміє, навіть якщо я поясню всю ситуацію ».

Так, я спробував їй допомогти. Почав дзвонити неодруженим друзям. Але всі відмовлялися: «Олексію, ну це якась фігня, вибач».

А на роботі для Тані настав жах. Всі вимагали показати нареченого, хоча б в інстаграмі. «У мене немає інстаграму», — відповідала Таня. «От ти дурна! — докоряла Аліна. — Терміново заведи, щастям треба ділитися. І давай я допоможу тобі вибрати сукню».

Таня йшла ва-банк. Втрачати було нічого. Разом з Аліною вирушила за сукнею. На неї Таня витратила всі заощадження. Таня зображувала повне щастя вдень, ніби переписується з нареченим в месенджері, і ридала ночами. Нарешті, вона прийняла рішення: треба звільнитися. Щоб уникнути ганьби і краху.

На обід Таня пішла одна. Взяла папір і ручку, щоб написати заяву спокійно. Написала. Вийшла на вулицю, в руці у неї була чашка з кавою. І вперлася в великий чорний позашляховик. Він встав прямо на переході. Він нерідко тут стояв, Таня його запам’ятала. За кермом сидів товстий лисий водій в шкіряній куртці. Скло було опущено.

«Приберіть, будь ласка, машину», — сказала Таня.

Водій оглянув Таню як хирляву травичку. І не відповів. Таня повторила вимогу, голосніше. Водій відмахнувся. Таня вирішила, що сьогодні втрачати їй вже нічого. Вона плеснула каву з чашки прямо на куртку нахаби. Той закричав і вискочив з машини. Напевно, він би Таню вбив. Але втрутилися перехожі.

Вже на роботі Таня виявила, що заява втратилася в ході «битви». «Гаразд, завтра», — вирішила вона. І почала розповідати фінансовим дамам, які придивляються кільця.

На наступний день вона йшла в те ж кафе. Біля входу стояв чоловік у костюмі і легкому розхристаному пальті. В руках у нього були тюльпани. Він простягнув їх Тані: «Це вам». Таня навіть позадкувала. Чоловік пояснив: «Вчора це була моя машина. Ви зробили все правильно, ви молодець. Я бачив це в вікно, он звідти. А водія я давно збирався звільнити». Таня взяла тюльпани, вона посміхалася, просто нерозумно посміхалася. «Можна запросити вас на обід? — запитав незнайомець. — Я сам буду за кермом».

Вони сіли в машину, чоловік надів окуляри, подивився на Таню: «Вибачте, я не представився. Анатолій. Толя».

… Так, незабаром вони одружилися. Свідком Таня покликала Аліну, а мене — тамадою. Мій перший тост на весіллі був за те, що випадковостей не буває, ми самі вибудовуємо долю, навіть здійснюючи вчинки, які можуть здатися божевільними. Ні, ми лише кидаємо виклик собі. І тоді все виходить. Коротше, гірко.

А ви вірите в такі збіги?

Джерело:smereka-ua.pro